Варшавські будні :)

Питання: коли людина може вважати, що звикла до нового місця? Я відповім із свого досвіду – це коли сідаєш в автобус, знаєш свою зупинку і їдеш цілу дорогу не розглядаючи по сторонам (щоб запамятати дорогу як повертатися), а думаєш про щось своє, літаєш в хмарах одним словом J. У мене так є, вже дивні будинки є не такими й дивними, хмарочоси не такими й високими, як нібито вони завжди були по дорозі «Цукровий-Центр». 

За цей час уже встигли з'явитися нові звички) Я полюбила ці магазинчики, смачні булочки, знижки та розпродажі))) Окремий блог можна писати про студентську їжу. Я за всі свої роки в Україні стільки не готувала, як тут за цих пару місяців. Моя Кароліна каже, що буде записувати мої рецепти) Не все так просто: спочатку тре продумати які продукти закупити, потім - які необхідно приготувати в першу чергу, а ще додати щось нове) Одним словом - можна жити і творити) Хоча перше моє творіння з'їдали голуби і ворони на підвіконні)))   

А таке прохання мене чекало одного ранку:

І не повірите, де можна в академіку розмістити нагадування про прохання:

)))) я довго сміялася))) 

А ще у Варшаві я почула найкращий комплімент в своєму житті – «Jesteś zupełnie inną». Я собі так думаю, що коли ти їх чуєш від рідних і близьких тобі людей – це сприймається як просто приємність, підбадьорення і все таке. Але коли тобі це каже несподівано відносно чужа людина і при тому пояснює чого саме так вона думає – просто так аналізуєш і розумієш, що кожен твій крок і твоє слово і твоє рішення – створюють твій образ і характер. А якщо ти живеш з нею 24h, то ти взагалі як на долоні. А якщо ти українка – то ще й кучу стереотипів мусиш зламати. А вони, повірте, далеко не позитивні. День за днем, ситуація за ситуацією – і ти «Jesteś zupełnie inną». J 

П.С. Питання на засипку: чого так хочеться їсти, як тільки на годиннику 01:00?  І поки ви думаєте, я п’ю чай з канапками)